Дуже давно збиралась подивитись виставу “Амнезія, або Маленькі подружні злочини” за Еріком-Емануелем Шміттом, але все щось заважало… то йти не було з ким, то всі квитки продано, то грипчик налякав… все відкладала і відкладала. А цього разу планети зійшлись.
… початок вистави спантеличує… перша дія змушує задуматись… а в другій хочеться плакати… підсилює враження неперевершена гра акторів…в цій виставі стільки правди…
Та що багато говорити :) рекомендую всім піти і побачити це на власні очі. Зрештою, театр – це не те, про що можна розказати… це потрібно відчути.
“«Амнезія, тому що я ділив з тобою свої дні та ночі, але розповідав собі іншу історію… Амнезія, тому що я відчував непереборне почуття до тебе, але більше говорив про свої маленькі імпульси…Амнезія, тому що в глибині душі я був вірний, але скоріше б порвав собі горлянку, аніж визнав би це… Чоловіків характеризує те, що вони відмовляються від власної долі. Вони віддають перевагу свободі. Але що таке свобода, якщо вона ні до чого не веде? Чоловіки більше вигадують свободу, ніж користаються з неї. …Моя амнезія – це брехня для того, щоб повернутися та віднайти тебе»
«Ми створені лише для коротких історій? Ми терпіти не можемо залишання? Якщо щось вислизає з-під нашого контролю, ситуації стають занадто сильними, почуття занадто великими, якщо хочемо бути певним у всьому, тоді варто вдовольнятися короткими історіями? Чи це раціонально – любити завжди? Любити довго – це божевілля? Можливо, має сенс любити лише доти, поки це приємно? Кохати стільки, скільки тривають наші ілюзії? А що, як ми опинимося віч-на-віч із реальністю? Більшою, аніж будь-чия мрія…»
сильна вистава,я досі під враженням…хоча давненько ми на неї ходили
ага, вистава дійсно неймовірна! доречі, до театру пора б завітати ;)