Давненько я нічого тут не писала. А все тому, що я не великий любитель зимових походів, а про короткі вилазки на природу, поїздки на лижі, ночівлі в будиночках … якось і нема чого розказати.
Та що я виправдовуюсь :) ЛІНЬ – головний ворог цього блогу … ото й вся правда.
Але тепер я думаю, що виправлюсь, візьму себе в руки і буду строчити хоча б раз в тиждень по якійсь цікавій заміточці. Ну, мріяти ніхто не забороняв, а от обіцяти нічого не буду )))
Так от – Пікуй. Цьогорічний травень порадував теплою погоду і великою кількістю вихідних днів, гріх було не сходити в гори. Та і п’ятки вже чесались не на жарт. Тільки от бажаючих розділити зі мною радість підйому на цю чудесну гірку знайшлось не багато, власне тільки Віктор. Після вмовлянь та обіцянок легкого матрасного походу, шашликів і глінтвейну нас підтримали ще Володя і мій брат Алік (для нього це був перший похід в “високі гори”).
Зранечку в понеділок завантажились ми в машину і помчали в село Біласовиця Закарпатської області. По трасі Київ-Чоп зі Львова близько 170км. Можна ще добиратись маршруткою Львів-Ужгород, близько 7 години ранку з АС-8 (Головний залізничний вокзал).
Проїхались селом до металевого мосту через річку. За 25 грн. добрі селяни забезпечили машину місцем для стоянки та охороною, а ми, закинувши рюкзачки на плечі, стартували.
Перейшли через місток і вибрали дорогу з стрімким підйомом. Йшлося після зимового розслабону не легко, та і сонце вже добряче припікало, тому привали робили часто і біля води.
Після кладки через річку є роздоріжжя, рекомендую йти лівіше маркованим маршрутом, на цій дорозі менше повалених дерев, малопрохідних хащів і практично не було снігу та болота.
Це джерело – остання точка де можна поповнити запаси води на маршруті.
Тут ми трошки розминулись зі стежкою і через зарослі вигребли на галявину з якої вже видно вершину.
Збираємось з силами перед останнім ривком :)
А на Боржаві ще сніги.
Вперед і з піснею :)
Мій братець не міг спокійно пройти біля залежнів снігу. Все норовив освіжити когось сніжкою :)
г. Пікуй (1408,3 м) – найвища вершина Вододільних Бескидів і цілого пасма Бещад, найвища географічна точка Львівської області, розташована на межі Львівської та Закарпатської областей.
Обід, відпочинок, і пора шукати місце для ночівлі. Починаємо спуск.
Тут вже снігом ми всі не могли натішитись, як і морким взуттям :) А потім ще прийшлось гребти через зарослі, які колись були дорогою.
Місце між потічками, обжите 2 роки тому, застали вільним і чистим, склалося враження, що ніхто туди після нас і не заходив. За якихось кілька годин намети були встановлені, гамаки розвішені, стоянка стала ще зручнішою та обжитішою, запахло шашличками, вину не судилося стати глінтвейном, але ніхто через це особливо не переймався … і так смачно. Ніч, як для початку травня, видалась дуже теплою і безвітряною. Словом, похід вдався.
А наступний день був повністю матрасним. Тільки під пекучим сонцем довго ми не витримали. Прийшлось перебазуватись до потужнішої річки і вже там влаштувати обід.
Хто не бачив Пікуя – сходіть :) подивіться. При бажанні можна встигнути пройти за один день. Власне більшість тих, кого ми зустріли на вершині так і зробили, маршрут цілком підходить для початківців.
Алік бачив Пікуя…