Неймовірна спека стояла вже не перший тиждень і мені страшенно хотілось до води, хотілось ліниво валятись на пляжі, підставляючи боки літньому сонечку, хотілось спати в наметі серед соснового лісу, хотілось просинатись від цвірінькання пташок, хотілось готувати незатійливу, але смачнючу їжу на вогні і щоб все це при мінімумі людей навколо… єдине місце де це, як на мене, ідеально поєнується – озеро Світязь – найглибше, найбільше й одне з найчистіших озер України.

як ми на Світязі на деревах зависали →

Попередня частина ТУТ.

Сумно, але подорож підходила до завершення. Залишилось три дні.

До того часу ми вже зовсім розлінились і не хотіли більше переїжджати з місця на місце – хотіли валятись на пляжі і плюскатись в водичці! До моря ж ми їхали чи як?

З раннього ранечку покинули Азовське море і вирушили в сторону Судака. На мене була покладена важлива місія: купити вино, але перед тим знайти магазин з винами на розлив, де Марічка в травні умудрилась продегустувати весь асортимент і визначити, які напої найкращі. ТОЙ САМИЙ магазинчик був в якомусь закаулку в Судаку, десь на бічній вулиці Леніна і вона не пам’ятала якого заводу ті вина.

Судак. Алушта. Портове (частина остання) →