Вирішила я показати Марічці частинку рідної Волині. І в четвер вечерком подзвонила зі словами: “Збирайся! Їдем завтра в Берестечко”. Марічка не розгубилась сказала: “Та що збиратись :) я готова”… але хотілося ж “посидіти одною дупою на двох стільчиках”, як не як погода чудненька – останні теплі дні, тому вирішили ще заїхати в Підгірці подивитись замок. Сказано – зроблено :)
В п’ятницю о 18:45 всілись в маршруточку Львів-Радехів, яка, за перевіреними даними, мала їхати в с.Стремільче (4-5 км від Берестечка, якщо знати кудою йти)). За чесанням язиків і не помітили як пролетіла дорога. Мій батечко не покинув нас на призволяще і чекав в автомобілі у сусідньому селі… прийшлось здійснити піший перехід між областями через річечку Стир по досить таки непевному місточку)). Додому добрались без пригод, повечеряли і лягли спатки…
У суботу запланували візит у музей-заповідник “Козацькі могили”. О 13:30 з Берестечка їде маршрутка в село Пляшева. Без проблем і пригод добрались до музею.
“… Про битву під Берестечком в червні 1651 року я думаю всім відомо. Саме тоді в болотах загинуло 300 козаків, які прикривали відхід основних сил, після того як козацькі війська зрадив підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей ІІІ, забравши в полон Богдана Хмельницького і залишивши поле бою.
На пам”ять про полеглих козаків на місці тих драматичних подій у 1910-1914 рр. було споруджено Георгіївський собор, в підземеллях якого зберігаються останки козаків, які загинули в битві.
Георгіївський собор є унікальною спорудою, аналогів якій немає ніде в світі. Унікальність храму полягає в тому, що в ньому є три престоли, які розташовані один над одним. По суті маємо три храми в одному. Основний – Георгіївський, під землею – Параскеви П”ятниці і на другому поверсі – Бориса і Гліба.
Ще однією особливістю Геогріївського собору є те, що розписував його відомий художник Іван Їжакевич.
В 30-ті роки ХХ століття відвидини цих місць були заборонені, а “порушники” могли навіть потрапити за грати.
В радянські часи тут спочатку були свиноферма, піонерський табір, і лише в 1966 році територію було передано музею-заповіднику.
Зараз тут діє чоловічий Свято-Георгіївський монастир, проте доступу на територію це не обмежує.
Також на території музею розташована дерев”яна Михайлівська церква (1650р.), яку перенесли сюди з села Острів в 1914 році. Існує версія, що перед битвою під Берестечком саме у цій церкві молився за перемогу Богдан Хмельницький.
У 1991 році поруч з музейним комплексом було відкрито пам’ятник козакам та селянам-повстанцям.” Інформацію взято тут
Погуляли по території музею, біля річечки затіяли обід і вирішили, що пора вибиратись додому. Полями вийшли на трасу і протельопали добрих півгодини в сторону Берестечка. Але світ не без добрих людей :) підвезли нас два дядечки майже під хату. Часу було ще багацько і повела я Марічку по місцевих пам’ятках архітектури :)
Кам’яний стовп збудований на могилі колишнього власника містечка князя Олександра Пронського (XVI ст.). Місцеві жителі називають його “Мурований стовп”. Так було прнийнято позначати могили Арійців. Існує легенда, що срібна труна князя була наповнена коштовностями і висіла у склепі на золотих ланцюгах.
Масивний Свято-Троїцький костел, вивершений поляками у XVII столітті на ознаменування своєї перемоги під Берестечком.
Вартою уваги є ще одна Берестечківська пам’ятка-меморіал – каплиця святої Теклі (XVII ст.). Згідно переказів її було збудовано на честь та пам’ять про українських дівчат та польських монахинь, які відмовились рухатися далі. В покарання їх тілами татари заживо вистелили собі дорогу до відступу через болота. Каплицю було названо на честь настоятельноці монахинь Теклі.
По дорозі додому ще заглянули до подруги Любці на чайок… Марічка знайшла спільну мову з кицею :)
День завершився нічними гуляннями по містечку.
Недільним ранечком проснулись, швиденько зібрались і потьопали на автостанцію. Практично в останні хвилини вскочили в маршрутку Луцьк-Броди (10:30) добру годину тряслись по дорозі під кодовою назвою “у нас немає ям – в нас є горбики”. У Бродах одразу пересіли на Броди-Золочів через Підгірці. І доїхали до центру села. Перше, що впало в око Костел св. Йосифа (1763 р.)
справляє надзвичайне враження… якраз проходила Служба Божа, тому нам пощастило потрапити всередину. Дуже шкода, що до реставрації так руки і не дійшли…
Пройшлись по тому, що колись було алеєю до замку… на брамі висить табличка про те, що ведуться реставраційні роботи і для відвідувачів замок закритий… склалося враження, що табличці тій років більше ніж мені :))
Обійшли навколо… враження гнітючі :( Як же можна було довести прекрасний палац до такого занепаду… в голову не влазиться. Не знаю, що вони там стільки років реставрують – толку з того всього великий нуль. Та що тут багато писати дивіться самі…
Поки гуляли навколо палацу, виявили, що там таки проходять екскурсії. Марічка сказала: “Мусим попасти всередину” і пішла до охорони. Там їй чемно пояснили, що вхід з дозволу директора. Але дівчата ми вперті :) пішли до стоянки автобусів, з надією приєднатися до екскурсії. Того дня нам таки щастило :) хвилин за 15 почали підїжджати “туристи” … зловили ми екскурсовода і, мило посміхаючись, вивідали, що цю екскурсію у замок він не поведе… але ми можем підійти хвилин через 40 :) що ми і зробили.
З другого разу охорона зустріла нас більш привітно :) екскурсовод відкрив нам двері в замок, ввімкнув освітлення і зник в невідомому напрямку… а нам тіко того й треба. Обмацали весь другий поверх, Марічка станцювала вальс, пофотографувались де тільки можна було, ще раз обгадили тих, хто додумався зробити там туберкульозну лікарню, переорати сад з трояндами і посадити на їх місці картопельку… і поплентались на вихід.
Знайшли екскурсовода, щиро подякували (від фінансової подяки він відмовився) автоматично записали його в список “добрих людей” :) ще побесідували з охороною, про життя-буття, про те хто з них неодружений, і коли тут їздить транспорт в сторону Львова :)
Подумали, що в той самий Львів якось і не дуже хочеться, та і година була не пізня… пішли ми шукати Василіанський монастир, який, по наших даних, десь би там мав бути :) місцева бабця показала нам напрямок і “втішила”, що то далеко… ну явно уявлення про далеко в нас різні :) не пройшло і години як ми вже були біля воріт
цікавий сонячний годинник на стіні, я так і не зрозуміла, котру годину він показував в 16:30 :)
Набрали водички з джерела, на дорожку, і потьопали до траси. Перша ж машина зупинилась :) “сьогодні точно наш день” – подумалось мені. На питання “Вам куди?” відповіли, що “Нам з Вами подорозі” і таким чином доїхали до траси Львів-Київ. А там за якихось півгодини зловили попутку до Львова. Хлопчина Андрій з двома родичами з Канади абсолютно безплатно і з комфортом підвезли нас до центру. За що їм щире дякую і низький уклін :)
Інформацію про палац в Підгірцях можна почитати тутечки.
КОМЕНТАРІ